Сирватинецькі майстрині

Ми живемо в особливому часі історичного і духовного відродження нації.Частіше звертаємося до джерел народної творчості,до народних традицій.Радісно усвідомлювати,що вони сьогодні оновлюються,оживають.Чим більше ми будемо їх знати,тим тіснішим буде наш зв’язок із рідною землею.

Пронько Галина Іванівна,вчителька біології та географії Скіпченської загальноосвітньої школи.Виховує доньку Маріну,вишиває хрестиком рушники,серветки,блузи.

Талалай Віра Варламівна,сирватинчанка,пенсіонерка,працювала                  в колгоспі в рільничій бригаді.Виростила трьох дітей.Старший син Юрій допомагав їй вишивати картини хрестиком та рушники.

« І на тім рушникові оживе все знайоме до болю:і дитинство,й розлука,й твоя материнська любов».

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала.

І чую: гуси зняли крик,зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м’ята,

Десь тихо бджоли загули,

Усміхнулась люба мати,біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало…

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.

Рушник супроводжує людину все її життя:від народження і до смерті.І сучасну,і традиційну оселю в Україні важко уявити без рушників.Тчуть їх та вишивають і досі:для краси в домі,на щастя,просто так,для душі.Без рушника не обходиться народження людини,дні скорботи.Вишитий рушник створював настрій,формував естетичні смаки,був взірцем людської працьовитості.Рушники умовно поділяються на побутові(ужиткові),обрядові (ритуальні) та подарункові.Побутові(утирачі)використовували для рук,обличчя і тіла.Утирачі робили невибагливо.Вони були вишиті,або й не вишиті,навіть не відбілені,з цупких ниток.Стирачі для посуду,стола і лав.Зі стирачем поралися біля печі,ним накривали хліб.Перед тим як запросити гостя до столу,господиня вішала йому на плече чистий»утирач»,і лила на руки воду з кухлика.

«Вода в відеречку,-

Братику вмийся,

Рушник на кілочку,-

Братику втрися»,-

Обрядових рушників було багато,на всі випадки довгого людського життя.Рушник завжди з людиною,допомагав їй у праці,був елементом магічних дій,що забезпечували гарний врожай та добробут.Рушник мав захисну та оберегову силу.»Хата без рушників-наче людина без долі»,-говорили в народі.Ритуальні та подарункові рушники тримали в скрині.Із рушником та хлібом-сіллю приходили до породіллі ушановувати появу немовляти в родині.А на довгих рушниках опускали домовину в могилу.Подарунковими рушниками вшановували хліб символізувало духовну єдність,злагоду,глибоку пошану тим,хто їх виявив.Цей звичай пройшов крізь віки та залишився доброю традицією і в наш час.